Ціна (без)відповідальності

13 грудня Верховна Рада схвалила в цілому законопроєкт № 8271 щодо посилення відповідальності військових за низку злочинів в умовах воєнного стану: невиконання наказу, погрози або насильство щодо начальника, самовільне залишення військової частини, поля бою, дезертирство тощо. Згідно з нормами законопроєкту, судам буде заборонено пом’якшувати покарання та призначати умовні терміни військовим за вчинення вказаних злочинів.

Уся процедура, з моменту реєстрації законопроєкту 8 грудня, зайняла лише кілька днів. Формально, авторами законопроєкту були 36 депутатів, проте фактичним ініціатором називають Генштаб ЗСУ. 

Суспільство збурилось: низка правозахисних організацій висловились з різкою критикою законопроєкту як такого, що несе загрозу порушення права на справедливий суд та дискримінації військовослужбовців, і закликали Президента України ветувати його.

Петиція на сайті Президента з проханням не підписувати законопроєкт № 8271 набрала необхідні 25 тисяч голосів лише за два дні (загалом кількість підписантів сягнула майже 35 тисяч). Тож Президент мусить зреагувати.

Тим часом, своє ставлення до законопроєкту вже висловив Головнокомандувач ЗСУ. Зазначивши, що в умовах війни потрібні швидкі дієві рішення, генерал Залужний підтримав зміни до законодавства і попросив Президента підписати закон. Водночас, закликав суспільство (дослівно, «всіх») поставити крапку в цій дискусії.

Складно уявити когось компетентнішого у цих справах, і якщо Головнокомандувач дає зрозуміти, що з дисципліною у війську не все гаразд, так воно, вочевидь, і є. Але щось підказує, що історія матиме продовження. Надто вже чутлива тема.

Відповідальність за свої дії повинні нести всі. А з цим у нас великі проблеми і не лише у війську.

Взяти хоча б тих самих народних депутатів, які з такою легкістю посилюють відповідальність військових під час війни. Тих військових, на яких вся Україна буквально молиться. Проте, як бути з відповідальністю самих депутатів за ухвалені ними рішення? 

Один з найгучніших скандалів останніх місяців – оголошення НАБУ в розшук попереднього очільника Національного банку Кирила Шевченка в межах кримінального провадження від 20.02.2019 р. (справа розтрати коштів Укргазбанку).

Варто нагадати, що за призначення Кирила Шевченка Головою НБУ проголосували 332 (!) народних депутати, тобто конституційна більшість. Проти призначення проголосувало лише 6 народних обранців. І відбулося це у липні 2020 р., через півтора року після відкриття зазначеного кримінального провадження. Представники комітету ВРУ з питань антикорупційної політики не могли про нього не знати.

Чи винен ексголова НБУ, скаже суд, а от хто оцінить факт призначення фігуранта кримінального провадження на одну з найвищих посад в державі?.. 

Цей приклад особливо показовий, оскільки НБУ – це «держава в державі», орган з широкими повноваженнями і практично необмеженими можливостями. Крім того, і це найголовніше, Нацбанк, фактично, позбавлений будь-якого контролю, особливо, стосовно рішень у сфері монетарної політики. 

Згідно з Конституцією України, цей контроль мала б здійснювати Рада НБУ, але восени 2021 р. Верховна Рада, ухваливши зміни до закону про НБУ, позбавила її такої можливості.

І тут від депутатів плавно переходимо до відповідальності керівництва НБУ. Тобто, до її відсутності. Слід чітко наголосити: Правління НБУ не несе жодної відповідальності за свої рішення у сфері монетарної політики.

Неможливо навіть обчислити, скільки кредитів не отримано і скільки трильйонів ВВП не вироблено з 2016 р., внаслідок застосування Нацбанком режиму інфляційного таргетування у невиправдано жорсткому форматі (підтримання надвисоких ставок). 

Чого лише вартує підвищення облікової ставки до 25%, яке вбило шанси держави залучати ресурси на внутрішньому ринку. При цьому, будь-яка критика політики Нацбанку відкидається як така, що загрожує «незалежності» НБУ. Особливий цинізм в тому, що усе це відбувається під час виснажливої війни.

Слід зазначити, що багатьом українським топовим посадовцям притаманна погана звичка приймати важливі політичні рішення і не нести за їх наслідки жодної відповідальності. При цьому, звертаючи на цей факт їхню увагу, реакцією, як правило, є здивування з приводу того, що саме вони винні в тих чи інших прорахунках. Нездатність, а точніше відсутність бажання визнавати свої помилки та бачити очевидні причинно-наслідкові зв’язки між своїми рішеннями та втратами, дорого обходиться Україні.

Це тим більше насторожує та дивує, коли розумієш, що в нормальних країнах політики та державні службовці за значно скромніші прорахунки та помилки без вагань визнають їх, приносять публічні вибачення, йдуть у відставки.

Давайте тепер поглянемо на інший кейс послідовних системних прорахунків, які дорого обходяться країні в теперішній час. Згідно з останніми дослідженнями KANTAR в Україні продовжує зростати тіньовий ринок тютюнової продукції. За останні два роки цей показник зріс майже у 4 рази, а загальні річні втрати бюджету України від споживання нелегальних сигарет оцінюється вже майже у 21 млрд гривень.

З численних інтерв’ю, які на всі боки роздають сьогодні представники влади ми чуємо пояснення про те, що винуватцями цієї ситуації є неефективна робота Бюро економічної безпеки. Але ця версія пояснень, на нашу думку, не витримує жодної критики, якщо проаналізувати події, які передували ганебному становищу з контрабандою та контрафактом, з позицій більш ширшої історичної ретроспективи. Ну, хоча б років п’ять!

Саме тоді у грудні 2018 року було прийнято рішення вже черговий раз «реформувати» Державну фіскальну службу знову розділивши її на Державну податкову і Державну митні служби. Помилковість такого рішення вже тоді була настільки очевидно, що один з авторів цих рядків наголошував на цьому, говорячи про те, що «такого непідготовленого в усіх сенсах (правовому, фінансово-економічному, кадровому, організаційному тощо) рішення уряду ми не бачили вже давно. І це саме по собі говорить лише про таку властивість наших можновладців, як створення проблем для того, щоб самим їх потім успішно вирішувати… Перед електоратом створюється видимість напруженої реформаторської активності, а якщо такими в принципі нікчемними і незначними поступками можна задовольнити ще й зовнішніх кредиторів, то рішення буде прийняте, навіть якщо воно не підготовлене». Ніхто не взяв на себе відповідальності за такі прорахунки, а більшість ініціаторів тієї реформи продовжують й тепер займати високі кабінети і не лише в Україні.

Слід зазначити, що, м’яко кажучи, розбалансування системи роботи державних органів в частині ефективності контролю за сплатою податків як по лінії податкової служби, так і митниці стали очевидними вже невдовзі. В той самий рік, тобто 2019-й, розпочались публічні скандали зі скрутками, численними фактами корупції, чехарда кадрових ротацій в керівництві цими органами, які не підсилювати, а лише знецінювали роботу й репутацію цих важливих для країни й державного бюджету служб. Ухвалене рішення про роз’єднання податкової й митниці було очевидно помилковим тому, що у світі є тренд до тіснішої співпраці між контролюючими сплату податків органами, якщо не до їх повної інтеграції, то принаймні операційної та інформаційної, що дозволяє також усунути дублювання адміністративних функцій. Через п’ять років чехарди структурних і кадрових «реформ», крім мільярдних втрат від нелегальної діяльності, державний бюджет щомісяця втрачає 12-15 млрд грн через ухилення від сплати податків і зборів, які контролює митна служба.

На цьому звісно все не припинилось. З упертістю, яка заслуговує іншого застосування, можновладці продовжували множити сутності без необхідності, а «реформи заради реформ» – без змісту та механізмів їх реалізації.

Таким, ще одним, очевидним системним прорахунком, який призвів до нинішнього статус-кво з недоотриманням колосальних сум податкових надходжень, що так потрібні країні під час війни, був проєкт зі створення «з нуля» Бюро економічної безпеки. При цьому, вже тоді було очевидно, задовго до початку його існування, про що ми писали неодноразово тут, тут і тут, що ці зміни зумовлені лише необхідністю імітації бурхливої діяльності та справляння враження на зовнішніх кредиторів. Спочатку довго не могли визначитись з назвою органу (Національне бюро фінансових розслідувань, Служба фінансових розслідувань тощо), його функціями, які, як виявляється дублювали сферу відповідальності інших органів виконавчої влади, системою кадрового добору тощо.

З метою економії місця й часу залишимо також поза увагою конкурси на керівні посади в бюро, переможці в яких були відомі всій країні ще до початку їх оголошення. Вони проводились з численними порушеннями. Нагадаємо лише, що один із реальних претендентів на посаду голови БЕБ навіть намагався шукати справедливості у суді. Звісно безрезультатно, оскільки політична доцільність та воля вищого керівництва завжди переважувала здоровий глузд, що так потрібний на шляху розбудови дієвої системи контролюючих органів.

Очевидна помилковість рішення щодо відокремлення від Державної податкової служби структури, яка займається правоохоронною діяльністю та має функцію розслідування податкових злочинів, полягала у тому, що як засвідчує світовий досвід адміністрування податків, підрозділи роботи з недоброчесними платниками податків існують у структурі податкових служб абсолютної більшості країн світу. «Такий підрозділ має залишатися в структурі фіскального органу країни, що пришвидшить оперативність і, врешті-решт, посилить ефективність її роботи». Ці рядки були написані чотири року тому. І це не пророцтво, а елементарний здоровий глузд. Ми ж сьогодні з усією невідворотністю отримали саме той негативний результат зі збором податків та контролем за їх сплатою, до якого рухались роблячи одну системну помилку за іншою.

Підсумовуючи зазначимо, що країна платить за прорахунки наших високопосадовців та політиків досить високу ціну. Ми проти того, щоб складні проблеми, що роками накопичувались в системі державного управління знаходили прості пояснення в одкровеннях посадовців, які власне й приймали такі помилкові рішення. Вимагати відповідальності від інших може лише той, хто, як генерал Залужний, найбільше вимагає її від себе. Іншого шансу на перемогу на економічному фронті, як і на військовому, не буде!